Мені тридцятий вже минало
Ягнят уже не пасли за селом
Гасить кредит грошей не вистачало,
Чи так мені чого було?
Мені так стидно, стидно стало,
Неначе голий бігав у саду…
Уже квартплату збільшили до краю,
А я ту гривню скоро прокляну.
Молюся Богу… І не знаю,
Чого вже зрілому мені
Не має де з сім’єю притулитись,
Чого таке життя було.
Не справжнє молоко, із сої сало
Без ГМО простіше нам жилось
І самогонка тіло гріла, не пекла!
Та недовго вона гріла,
Недовго хранилась…
Запекла, у горлі печія, лице почервоніло
І розум звільнило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Сало почорніло,
Огірки солоні в банці
І ті помарніли.
Поглянув я на штанята –
Не мої штанята!
Обернувся я на хати –
У кредиті хата!
Не дав мені банк відстрочку
І хлинули сльози,
Горохові сльози!.. А дружина
З дитям на порозі
Недалеко коло мене
Мене проклинала,
І бачила, що я плачу.
Прийшла, закричала,
Взяла прута із лози
І пошанувала…
Неначе ногу повело,
Неначе все на світі стало
Моє… лани, гаї, під Києвом сади!...
І ми, жартуючи, ганяли
На лексусі туди-сюди.
Бридня!... А й досі, як згадаю,
То ногу зводить та болить,
Чому Господь не дав пожить
Малого віку в Межигірськім раю.
Іграв би гольф на зелененькій ниві,
Дурного в голову б не брав.
Не був би дуже говірливим
Людям завжди б допомагав!
Немає коментарів:
Дописати коментар